Історія села


Географічне положення та грунтово – кліматичні умови
Село Мястківка (нині Городківка) розташоване на лівому березі річки Шумилівка ( ще називають її марківка), яка бере свій початок в с. Марківка Томашпільського району Вінницької області і впадає в річку Дністер.
Село знаходиться між 48020/ північної широти і 28040/ східної довготи. Воно розкинулось на схилах гір, утворених текучими дощовими і талими водами. Грунти чорноземні, а по берегах річки є значні поклади вапняку. Грунти та клімат сприятливі для розвитку землеробства, вирощування садків, ягідників, виноградників та баштанів.
Середня температура повітря в липні +21 - +23, в січні -5 - -6, середня річна температура  +7.
Зима мяка, морози незначні, але іноді бувають до – 26. Весна буває затяжною. Опадів випадає 400 – 500 мм. Такі грунто – кліматичні умови сприяють розвиткові сільського господарства.
Городківка знаходиться в зоні лісостепу. За шість кілометрів від села знаходяться ліси: на південь – Морди, на захід – Березина.
Переважають дерева широколистих порід: граб, ясен, липа, клен, дуб, берест, береза та ін.. Із хвойних порід зустрічаються сосни та ялини.
Травянистий покрив складається з численних видів рослин: проліски, фіалки, валеріана, дурман. Чебрець, золототисячник, ромашка та ін. Більшість із них -лікарські рослини. В лісах ростуть гриби: сироїжки, маслюки, опеньки, білий гриб та ін..
Із шкідливих рослин, що засмічують поля, розповсюджені: польовий осот, молочай. Мишій, сині волошки та ін..
В лісах водяться зайці, лисиці, борсуки, дикі свині, дикі кози, лісові куниці, зрідка зустрічаються вовки.
На полях зустрічаються миші, суслики, хомяки. З постійних птахів мешкають ворони, горобці, сороки, синиці, чижі, снігурі, дятли, сови.\
З корисних копалин на території села є будівельні матеріали: вапняк, глина, пісок.
Минуле села
Село Городківка відноситься до давніх поселень. Точних писемних відомостей про час виникнення села не збереглося. Про те, що Городківка – давнє поселення, свідчить існування в різних місцях кількох кладовищ, які тепер повністю стерті та забуті. І тільки випадково при копанні фундаментів для будівель чи при копанні льохів люди натрапляють на могили мерців. На сучасному кладовищі зустрічаються пам’ятники  14 – 4 ст. за народними переказами. Які передаються із уст в уста, відомо, що під всією центральною частиною села ( бувше містечко) є підземні ходи, про що свідчать провалини, які трапляються і тепер. Так біля будинку Білянського М.І. утворився обвал – 7 – 8 м.
Ці підземні ходи ніколи ніким не досліджувались, хоча старожили заявляють, що підземний хід з’єднує костел і каплицю, що розташована на католицькому кладовищі. Спроба дослідити не мала успіху через те, що повітря підземелля непридатне для дихання.
За народними переказами на місці сучасної Городківки було мвсто Шумилів. Після одного з набігів татар всі жителі міста були винищені, залишились тільки трупи (м'ясо). Наново осілі люди дали назву поселенню «Мястківка» (від польського слова «м’ятно», що означає «місто»). Назва Мястківка існувала до 1946 року за проханням населення указом Президії Верховної ради УРСР село Мястківка перейменовано на село Городківка.
Городківка колись належала Конецьпольським, потім Бельським і Ярошинським. Пізніше село купив Кочубей. Нарешті село було куплене терещенком Ф.А. і передане в спадщину дочці Наталії Федорівні, яка вийшла заміж за Уварова. У володінні Уварової маєток Мястківка (включаючи фільварки «Лиса гора» та «Морди») знаходився до жовтневих подій 1917 р.
В городкіці тепер існує три старовинних будівлі: церква. Поряд з нею -  довге приміщення, відоме в народі під назвою «Довгі крамниці», яке складається з 13 – ти відділів. Під приміщенням знаходяться 23 погребів, сполучених загальним коридором. В 1957 році приміщення реставровано, покрито бляхою і використовується під господарський магазин, продмаг, склади споживчої кооперації та ін. Третя будівля – двоповерхова камяна, відома в народі під назвою «вага». Це приміщення теж реставровано в 1957 році і використовується під склад. Відомостей про час поудови цих приміщень не збереглося. Старожили вважають, що ці споруди були збудовані в один і той же час.
За відомостями книги «Труды Польського епархиального статистического комитета», виданої в 1901 році населення Мястківки на той час становило 5934 чол. З них: православних – 2814 чол., католиків – 120 чол., євреїв – 3000 чол.
Село було найбільшим населеним пунктом бувшої Мястківської волості.
Село до 1917 року
До 1917 року хати в Мястківці були в переважній більшості камяні, покриті соломою. Кладка каменю проводилась в перемішку з болотом. В зимовий період такі хати часто мокріють. Всього п’ять хат в селі покрито залізом: хата бувшого старшини Павла Дрогобецького, волосного збирача податків Івана Колесника, поміщицького прикажчика Григорія Чорного і двох його братів Авксентія і Івана, які займались закупівлею і відправкою свиней у великі міста. Лише в центрі містечка майже половина всіх будівель була під бляхою. Це переважно були промислово – торгові будівлі.
Село відносилось до категорії малоземельних сіл. Відомостей про кількість землі у населення не збереглося, але, разом з тим, в 1918 р., коли було проведено розподіл 2426 десятин поміщинської землі, 75 десятин – костьольної землі, середнє забезпечення на душу населеннястановило 0,60 га. Відомостей про тяглову силу у населення, церкви, поміщика не збереглося, але за розповідями старожилів (Угнавого, Онуфрійчука В.О., Ратушняка С.П.) бідняки не мали тяглової сили.
Головне заняття села – землеробство. Взагалі, сільське господарство було відсталим, малоприбутковим. Це пояснюється безземельністю та роздробленістю землекористування. Були часті випадки, коли земля селянина знаходилася в 10 -15 різних ділянках, що ускладнювало і робило дорожчим обробіток. Знаряддя праці були примітивні: деревяний плуг з залізним лемешем, борона. Лише заможні селяни (куркулі) мали залізні плуги та рядові сіялки. Польові роботи (оранка, посів) на полях бідняків проводились несвоєчасно і неякісно. Тому навіть у врожайні роки бідняки збирали мізерні врожаї і свого хліба їм едве вистачало до нового. Це приводило до ще більшого розорення бідняцьких господарств, до продажу селянами своїх земельних ділянок і переселення або відходу на заробітки в міста.
Багато селян – бідняків працювали в економії пана Терещенка, наймались батраками до заможників, влаштовувались робітниками на дрібні підприємства.
Невелика частина населення займалась кустарно – ремісничими промислами, з яких був найбільш поширеним кожухарський (вичинка овечих шкур та пошив кожухів). Були в селі ткачі, шевці. Столярі, плотники, каменярі та ін. Єврейське населення займалось переважно торгівлею. В селі було багато лавок: мануфактурних, бакалійних, галантерейних, мясних, рибних, декілька шкіряних. Частина єврейського населення займались кустарно – ремісничими промислами. Було багато кравців, білошвей, шевців, бондарів, столярів, стельмахів, ковалів, жестяників, кровельників, красильників, шапочників.
Промисловість
Промисловість була розвинена слабо, але все ж на території села були такі промислові підприємства: п’ять водних млинів (броварний, гуральнянський, сафонівський та ін..), гуральня, два заводи фруктово – шипучих вод, п’ять масло боєнь. Млини належали поміщику, але їх орендували містечкові багатії Судак, Чашка, Цікіновський.
У Городківці була гуральня ( спиртзавод), яка теж належала поміщику Терещенку. На ній працювало 20 робітників і 3 службовці. Було два підприємства по виготовленню фруктово – шипучих вод. Одне із них належало власнику аптеки Павлику Жігілевичу, друге – Мошку Чашці. На цих підприємствах по 2 робітники, але вони випускали якісну продукцію, яка вивозилась навіт у Петербург. Було 5 маслобоєнь (олієнь), які належали Цікіновському, Судаку, Рівелісу, Вергулісу. На масло бойнях працювало по 2 – 3 робітники. В селі ще було дві вовчо – чухральні, які належали приватним особам, дві – три круподерки, просодерки, олна хлібопекарня і одна цукеркова фабрика.
За тогочасною традицією в селі існувала державна спиртово – горілчана лавка (моно польська), трактир Шутова і дві лавки по продажу вина, одна з яких належала Павліку Жігілевичу, друга – Гумовському.

В 1910 р. в селі було організовано споживчу кооперацію. В 1911 р. її пайовий капітал становив 600 крб. Пайовщиків було 120 чол. Штат кооперативного магазину складався з 3-х осіб – завідуючого і 2- х продавців. В цьому ж 1911 р. було продано товарів на 12 тис. карбованців.
В період першої російської революції 1905 – 1907 р.р. в селі було спокійно. Коли розпочались бунти в навколишніх селах, то в селі зразу ж було збільшено платню наймитам та сезонним робітникам.
Промисловість нині

З 1960 року в Городківці існують такі промислові підприємства:
-         Воднодизельний вальце – розтрусний млин з добовою продуктивністю вальців до 200 ц і разового помолу до 60 ц.

-         Олійня з добовою переробкою 35 ц. соняшнику

Значно пізніше було збудовано консервний завод, який функціонує і тепер. Відома колись своїми виробами навіть у Канаді фабрика художніх виробів «Вінничанка» тепер не працює. А заснована вона була в 1928 році.
На початку 1979 рокупід селом почалось будівництво найбільшого у Вінн ицькій області 40 – цукрового заводу. Проект його розробили спеціалісти Київського інституту «Укрдіпроцукор», а будівельні роботи виконував трест «Вінниціпромжитлобуд». Перші керівники заводу: В.Й. Ліпінський та його заступник В.П.Філатович.
Завод – сучасне підприємство зі скла і бетону. Проектна потужність заводу розрахована на переробку 6 тис. тонн цукрових буряків за добу.
Поруч з заводом виросло робітниче селище міського типу на 3 тис. жителів, в якому збудовано палац культури на 500 місць, середню школу на 624 учні, дитячий комбінат на 320 місць, універсал площею 650 кв. м., лікарня на 50 ліжок, будинок побуту, готель, підприємства громадського харчування.
Для підготовки кадрів для цукрової промисловості у 1987 році відкрито Городківське ПТУ №24. Перший директор – Тарабанчук Г.М. Нині завод – це ВАТ «Крижопільський цукровий завод» (директор Панчук В.І.).
9 вересня на території заводу запалено факел підведеного газопроводу. На урочистостях були присутні керівники району і області.

1917 рік. Встановлення влади Рад.
Про лютневу революцію і повалення царизму населення села дізналось з газет. Ходили розмови про землю.
Першого травня 1917 року священники сіл Мястківки, Ротмістрівки (Крупського), ксьондз, рабін, син управляючого маєтку Хижинський організували мітинг з метою підтримки Тимчасового уряду, але про землю не було й мови. Лютнева революція не дала трудящим ні хліба, ні землі, ні миру.
З газет та від прибулих солдат населення мястківки довідалось про повалення Тимчасового уряду і прихід до влади більшовиків. Газети, в яких були опубліковані декрети про мир і по землю, передавались з хати до хати.
На початку січня 1918 року селяни розгромили склад на гуральні. 7 січня люди почали розбирати поміщицьке майно: сільськогосподарський реманент, зерно, худобу.
На початку 1918 року в селі було встановлено Радянську владу, створено волревком. Головою волревкому було обрано Гуйвана Івана Климовича.
Для розподілу поміщицької землі було створено земельну комісію, до якої увійшли Бурдейний Іван Демянович, Олексійчук Никифір, Гончар Михайло Андрійович. Ранньої весни 1918 року в селі було проведено розподіл поміщицької землі. Селянам було передано 2644 га поміщицької землі (лану), 88 га присадибної землі, 27 га вигону, 73 га іншої та 125 десятин, що належали костьолу. Державі було  передано 488 га лісу, уцілілі приміщення, промислові підприємства.
В цей же час на Україні проходить національно – демократична революція, в ході якої при владі перебували Центральна рада, гетьман П.Скоропадський, Директорія. Населення села вело боротьбу проти денікінців та поляків. Після їх вигнання в селі знову було створено волревком, головою якого був Максимишин, а його членами – Бурдейний Гнат та Кошельник Семен. Пізніше головою волревкому був Капріца з Леонівки.
В 1920 році була організована сільська рада, до цього був волревком – вищий орган радянської влади Мястківської волості і села. Першим головою сільської ради був Григоришен Федір Лаврентійович. А потім Качан Омельян. Знову було перерозподілено землю.
У 1920 році в селі створено комнезам, головою якого був Максімов Петро. Комнезам відіграв велику роль у зміцненні радянської влади, в успішному проведенні продрозкладки (період «воєнного комунізму»).
Ревком і комнезам в 1920 р. успішно виконали продрозкладку. Успішно і своєчасно виконала її вся Мястківська волость, за що 41 – ою продовольчою дивізією волревкому був вручений великий портрет В.І.Леніна в рамці під склом з таким написом на червоній стрічці «Красной Мястковской волости от продкомдива 41 за выполнение гражданского долга – продразверстки 1920 г.». Портрет цей висів у загальному відділі Мястківського райвиконкому до 6 лютого 1931 року – часу ліквідації району (за відомостями бувшого працівника райвиконкому В.О. Онурійчука).
Комсомольська організація в селі виникла в 1921 році. Першими комсомольцями були: Шнайдерман,Пушкар Іван, Огоровий Аншін, Коренфельд Давид, Резнік Петро, Резнік Карпо, Ханціс Волько, Трублаєвський (Трублаїні) Микола Петрович – письменник. У 1924 – 1925 р.р. він жив у нашому селі, працював сількором, загинув під час Вітчизняної війни. Його імям названо нині одну з вулиць села.
Колективізація
Виконуючи рішення партії про проведення колективізації, в селі почали створювати союзи. Була створена ініціативна група, куди ввійшли: Ратушняк С.П., Бурдейний М.Д., Угнавий І.А., Гулько Г., Трублаєвська Є.Я. ( вчителька, мати письменника Трублаїні), Банах Т., Біндер і ін..
В 1927 р. в селі було організовано 5 союзів і маленький єврейський колгосп, який обєднав 10 безземельних сімей. Організатори цього колгоспу – Біндер, бондар, Хляп, Василевський.
Одночасно йшла робота по організації колгоспу. Була створена ініціативна група у складі Банаха, Тимусяка, солоненка, Бурдейного, Іванюка та ін..
В 1929 р. відбулось обєднання єврейського колгоспу, в результаті чого виник колгосп «Нове життя», головою якого був Біндер Янкіль.
В 1930 р. почалось утворення колгоспів по участках. Цей процес не мав успіху. Згодом у 1931 році  було створено колгосп «спільна праці». Голова якого – Бурдейний М.Д.
В цьому ж році на 2 участку було створено колгосп ім.. Будьоного. Голова – Лінивий Тодосій.
В 1932 р. в селі було створено МТС.
В 1933 р. голод був, хоча багато бувших партійних працівників заперечують це.
Історик, дослідник голодомору 33 року на Поділлі, професор Шульга. Наводить конкретні цифри померлих від голодомору. Згадує він і Городківку, в якій померло 196 чол.
Село в період Великої Вітчизняної Війни
20 липня 1914 р. в село ввійшли фашистські загарбники. Колгоспи припинили своє існування. Те, що не встигли вивезти (сільськогосподарські машини, зерно, худоба) розграбували окупанти. В 1942 – 43 р.р. окупаційна влада відновила «Громадські господарства». Засіяне поле не оброблялось як слід, населення не хотіло працювати на окупантів. В селі діяла румунська жандармерія. Румунські солдати, жандарми грабували селян, цінні речі забирали. За найменший непослух людей били, арештували, натравлю вали собак на жертву. Єврейське населення було виселене з своїх власних будинків і поселене у невеликій частині містечка. Де було створене гетто ( нині це територія біля сільського будинку культури). Серед Єврейського населення були жертви. Окупація тривала 2 роки 8 місяців. Село звільнено 17 березня 1944 року воїнами 294 – ї стрілецької дивізії (командир – полковник Короленко).
В книзі Памяті записано 905 прізвищ городків чан, що загинули в боях за Вітчизну. В честь загиблих відкрито в селі пам’ятник – меморіал та споруджено 2 памятники Невідомому солдату (один – на Крупському, другий – в Городківці).

Відбудова та зміцнення господарства села після війни
Зав роки війни село понесло великі витрати. Щоб засіяти поле, в людей збирали посівний матеріал. Для оранки і боронування колгоспники використовували власних корів. Важка праця лягала в основному на плечі жінок. Працювали діти та люди похилого віку. До всіх бід додається ще й посуха в 1946 році і, як наслідок, - голод 1946  - 1947 р.р., коли пухли з голоду, їли лободу, жолуді, дохлятину і вмирали.
В 1950 р. розпочався рух за обєднання дрібних артілей у великі колективні господарства. В 1950 році три колгоспи села Городківки і ще три села Крупського об’єднались у один колгосп, названий ім.. Сталіна. За ним було закріплено 7344 га землі, в тому числі орної землі 5445 га і лісу 308 га.
Колгосп зміцнювався. Про це свідчать такі дані:

 
1951 р.
1953 р.
1960 р.
ВРХ
941
1008
1803
Корів
237
300
828

На 1 січня 1960 р. в колгоспі було:

Тракторів – 41

Комбайнів – 23

Автомашин – 23

Ріст прибутку в крб..

1951
1953
1959
2912322 крб.
4 млн. крб.
11,3 млн. крб.
 

З високих трибун почали лунати слова: «Прийшов достаток у наш дім». Однак прийшов він далеко не в кожну селянську хату.
І в роки хрущовської «відлиги», і в добу брежнєвського «застою» все більше спостерігається технічна відсталість колгоспів, низька продуктивність праці, низький рівень життя селян. Всі ці явища ще різкіше проявляються в роки «перебудови».
З проголошенням Незалежності України почалось здійснення економічних реформ. Торкнулись вони і села. Колгоспи було ліквідовано, землю розподілено, колгоспне майно теж. Сьогодні на території села розташовані СТОВ Городківське, ВАТ «Крижопільський цукровий завод».  
В селі нараховується 12 селянських фермерських господарств. Найбільші з них: Мордванюка Василя Никифоровича, Кубаля Володимира Григоровича, Гасяк Галини Федорівни.
Освіта. Культура
До 1917 р. писемність серед чоловіків села становила 8 – 10 %, а серед жінок – 2-3%.
До 1862 р. в Городківці не було школи. Перша церковно – приходська школа була відкрита в 1862 р. В 1881 р. вона була замінена міністерським однокласним училищем з трьохрічним навчанням. З 1881 по 1910 рік в школі був лише один учитель – Севастіан Карпович Жовтий. В 1910 – 1911 р.р. було два вчителі: С.К.Жовтий та Марія Гнатівна Мазанкіна. Вони працювали в одній кімнаті, в одну зміну з трьома класами.
Із спогадів Горенського П.Р. відомо, що в 188 – 89 р.р. в усіх класах навчалось 35 учнів – хлопчиків. А Василь Опанасович Онуфрійчук повідомляє, що в 1909  - 1910 р.р. навчалось 111 дідей. До 1919 -1913 р.р. навчання було трьохрічним, а з 1913 – 1914 р.р. – чотирьохрічним.
Навчальний рік починався 1 вересня  і закінчувався в середині травня.
В 1910 – 1911 р.р. випуск третього класу становив 20 чоло., з них була тільки одна дівчинка. Викладання проводилось  тільки на російській мові. Викладалися такі предмети: російська мова, арифметика, словянська мова, Закон Божий, а в третьому – ще історія та географія. Зимові канікули тривали два тижні (різдвяні свята), весняні – один тиждень (пасхальні свята).
Народний учитель С. К. Жовтий дві третини свого життя прожив в селі Городківці і працював, віддаючи свої сили улюбленій справі. Він був близький до народу, користувався повагою і любовю як у дітей так і у дорослих ( із спогадів В.О.Онуфрійчука).
Максим Васильович Ревега розповідав. Що С.К.Жовтий в 1891 р. організував на власні кошти вечірнє навчання 2о неписьменних хлопців віком 18 – 20 років.
Діти єврейського населення навчались в хедерах (їх було дві) та в приватних школах Кордонського, Глейзера Хаїма, Райгородського, який працював з сином та чотирма дочками.
Після проголошення радянської влади та в роки громадянської війни в селі продовжувала функціонувати школа під керівництвом С.К Жовтого.
В 1921 – 1922 р.р. було відкрито 5 –ий клас. На початку 30 – х років було організовано школу селянської молоді.
В 1927 році за самовіддану працю в справі розвитку народної освіти президія ВЦВК СРСР нагородила Жовтого С.К. орденом Трудового Червоного Прапора, а сільська школа була названа його імям. Нині, віддаючи шану великому педагогу, городків чани назвали одну із своїх вулиць його імям.
В 1922 – 24 р.р. була організована початкова школа. В 1925 р. розпочалось будівництво приміщення школи, яке було закінчено в 1929 році.
В цьому ж році єврейська школа стає семирічною. Директором школи призначено Блітмана З.С.
В 1932 р. розпочинається будівництво нового кам’яного будинку для школи, яке було закінчено в 1935 році. В новозбудованому приміщенні було 11 класних кімнат, 4 учбових кабінети, один робочий кабінет, учительська, спортзал, бібліотека, кухня, столова та ін..
З 1930 по 1933 рік директором школи був Семенюк П.А.
З 1933 по 1934 – Марчук М.П.
З 1934 по 1937 – Лукашенко.
З 1938 по 1939  - Столяр.
Після Столяра тимчасово був Казанцев Т.С., а після нього Шейко Т.Ю. до 1940 р.
В 1940 -1941 р.р. директором школи був Парай В.Ф.
В 1935 – 1936 р.р. школа була перетворена на десятирічку (було відкрито восьмий клас). Число учнів збільшилось до 500, вчителів було лише – 15.
Напередодні Великої вітчизняної війни в школі було 22 класи. Вчителів – 23.
В роки війни матеріальна база школи була знищена. 17 березня 1944 р. розпочалось навчання в школі. Навчання проходило і влітку по 2 рази на тиждень з тим, щоб повторити матеріал. Цього ж року директором школи  було призначено Трачука І.С.
В 1946 р. директором стає Бойчук Василь Сафронович, який пропрацював на цій посаді до січня 1950 р., Бойчук В.С. – людина енергійна. Згодом – секретар Крижопільського РККПУ, депутат верховної Ради СРСР, герой Соціалістичної партії, член ЦККПУ. Велику роботу провів він по остаточній ліквідації неписьменності серед дорослих. У 1947 році починає працювати на посаді завуча школи Крижанівський Володимир Гнатович – людина розумна, дуже працьовита. Закохана в педагогічну роботу, тактовна, чуйна. З його імям пов’язана ціла епоха в історії освіти Городківки. Його шанували, любили і пам’ятають до цього часу.
З 1947 (січень) по 12 січня 1983 року директором школи працює Бойчук Михайло Сафронович, який багато зробив у справі зміцнення навчально – матеріальної бази, в створенні і організації продуктивної праці учнів та здійсненні виробничого навчання.
Немало зусиль коштувало дирекції школи (директор Бойчук М.С., завуч Крижанівський В.Г.), щоб добудувати шкільне приміщення на 12 класних кімнат та встановити центральне опалення (1960 – 1963 р.р.). Відповідно до закону « Про зв'язок школи з життям і дальший розвиток системи народної освіти» при школі було створено навчально – дослідницьке господарство – своєрідний учнівський колгосп. Для нього було виділено 50 га землі та побудовано молочну та свиноферми.
Колгосп «Росія» передав школі 15 корів. 100 свиней, дві автомашини, трактор МТЗ – 54. Це господарство було базою для виробничого навчання на профілях механізаторів і тваринників.
Великою популярністю  серед населення користувався учительський хор. 942 чол.) і естрадний оркестр, яким керував Фурер М.А.
В 1949 році було організовано шкільний духовий оркестр, керівником якого стає Ратушняк іван Якимович. Безмежна любов І.Я. Ратушняка до музики, глибоке і тонке чуття прекрасного вже понад півстоліття передається ним своїм вихованцям, яких у нього нараховується кілька сотень.
Нині духовний оркестр Городківської СЗШ №1 під керівництвом Івана Якимовича носить звання Зразкового художнього колективу Міністерства освіти. В репертуарі оркестру десятки класичних творів; оркестр – незамінний учасник районних, обласних і багатьох республіканських олімпіадах.
Славну сторінку в історію освіти вписав вчитель фізвиховання Дубицький  Василь Якович, який почав працювати восени 1950 р. Спортсмени нашої школи були відомі не лише в області, а й в Україні (Коваленко Жанна, Заноза, Захарєва, Шкатула).
Особливою повагою   серед учнів та громадськості користувались вчителі :  Крижанівський В.Г., Лаврук З.О., Бойчук П.К., Пономаренко Т.М., Русіч Т.П., Яковлева Л.Г.
Кондратюк Б.К. у 1968 р. був делегатом всесоюзного зїзду вчителів у Москві.
З січня 1983 року Городківську школу 31  очолює Шкатула Людмила Василівна – талановитий педагог. Вмілий організатор, людина високого інтелекту і високої моралі, чуйна, тактовна, самовіддана, наполеглива, принципова, дуже вимоглива до себе і до інших, яка заради школи, дітей готова на самопожертву. Її працю гідно оцінено державою. Вона нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Орденом «Знак пошани», медаллю Макаренка. В грудні 1988 року Шкатула Л.В. була делегатом Всесоюзного зїзду працівників освіти. Неодноразово була депутатом районної ради.
Високопрофесійний педагогічний колектив під її керівництвом особливу вагу приділяє диференційованому навчанню, проблемі формування в учнів національної  самосвідомості, високих моральних якостей. Готовності до вибору в житті, особистісно зорієнтованому навчанню.
Починаючи з  1987 року школа функціонує в новому приміщенні на житловому масиві, збудованому в зв’язку з будівництвом 40 – го цукрового заводу.





В школі працює 42 учитель, з них : 15  вчителів вищої категорії, 15 відмінників народної освіти. Керівництво школою здійснює дирекція у складі: Т.В. – директор. Горенська М.О., Боднар Г.В.. Мазур О.М. – заступники.
Городківська СШ №1 – одна з опорних шкіл району, знана в області і республіці.
В селі (Крупському) функціонує ще одна середня школа. Крім того є чотири дошкільні дитячі установи, два будинки культури, дві бібліотеки, дільнична лікарня, школа естетичного виховання. Гордість села – народний духовий оркестр, яким довгі роки керував Мазуркевич Іван Вікторович – заслужений працівник культури.

Релігійне життя
З давніх - давен населення Городківки було православним. За народними переказами в селі було 4 православних церкви:  дві по одну сторону річки Шумилівки, а ще дві – по другу сторону, в нинішньому Крупському (раніше Ротмістрівка), яке було ніби передмістям мясківки.
Власне, в містечку було дві церкви: Благовіщенська і Поясо – Положенська, але в середині 18 ст. уніатський декан Любінський насильно захопив Поясо – Положенську церкву і перетворив її в уніатську, а оскільки прохожан в цій церкві ще не було, тому що православні прихожани ще не були залучені до уніатства, то призначений в цю церкву уніатський священник вважався вікарним Благовіщенської церкви.
Коли і ким була побудована діюча нині церква в Городківці відомостей не збереглося ні в народних переказах, ні в писемних джерелах.
  
У візитах 18 ст.. що збереглися в Мястківському костелі, сказано про цю церкву, що вона сім раз була спалена татарами, але камяні стіни її збереглись, товщина їх – 1,5 – 2 м. Церква була чотирьох купольна. В 30 – х роках 20 ст. деревяний ярус другого поверху був знятий і побудований шатровий дах, а згодом церкву було закрито, її приміщення використовувалось як склад. Навпроти входу в церкву було збудоване кафе «Подолянка».
Була в селі і друга церква, деревяна, збудована на честь Положення Пояса Пресвятої Богородиці.
Біля 1809 р. ця церква була розібрана і на її місці було збудовано костел, що діє до сьогоднішнього дня.
За іншими відомостями костел збудовано в 10 ст. Жителі села високо шанують старого ксьондза Войцеха ДажицькогоЯ, який був репресований у сталінські часи.



Невдовзі, після проголошення Незалежності України кафе «Подолянка» було знесено, церкву відреставровано, а перед нею споруджено дзвіницю. Ця церква збудована в честь Благовіщення Пресвятої Богородиці.

 Іконостас в ній старий, трьохярусний. Розписи на ньому були нанесені на клею. Через велику товщину стін завелась сирість, живописні зображення знищились. Раніше церква була чотирьох купольна, тепер помітно всередині храму чотири закінчених куполи, а зовні – лише один, а решта (три) – закрито шатрованим дахом. Із восьми вікон в центральному куполі чотири – закрито, замуровано цеглою. До 1917 року церковної землі було 74 десятин і 2228 сажнів. Церковна школа була відкрита в 1862 році. 

Дати, події

1920 р. – в селі створено сільську раду. Перший голова – Григоришен Федір.




1966 р. – відкрито новий Будинок культури.
 
1972 р. – збудовано пам’ятник – меморіал воїнам –односельчанам. Що загинули в роки Великої Вітчизняної війни.
1987 р.  – відкрито ПТУ №24.
 
 
1979 р. -  почалось будівництво 40 – го цукрового заводу.  Директор заводу – В.І Панчук.

 
Городківська дошкільна установа «БЕРІЗКА». Завідуюча – Тамара Павлівна Краснопольська. Дитсадок працює з 1985 року. Спочатку був підпорядкований  Крижопільському цукровому заводу, а з 2001 року – Городківській сільській раді.
 
 

Дошкільна установа "Буратіно"

 
 

Універсам

 Будинок культури на житловому масиві

 

Музична школа

Будинок Побуту

 Спортивний комплекс


Немає коментарів:

Дописати коментар