Козацтво - душа України, її надія і оберіг

                   День українського козацтва відзначається щорічно 14 жовтня в день свята Покрови (згідно Указу Президента України від 7 серпня 1999р.) З давніх-давен Пречисту Богородицю козаки вважали своєю покровителькою. Ця традиція належно підкреслює велике історичне значення козацтва в боротьбі за утвердження української державності та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення. Епоха козацтва створила багатогранну, глибоку духовність, що стала гордістю і окрасою української культури. Козаччина завжди була однією з найяскравіших сторінок української історії, на славних прикладах якої виховувалося почуття національної самоповаги багатьох поколінь українців. Козацтво — звитяжна історія і велика гордість нашого народу, душа України, її надія і оберіг.                                                                                                                                    Початком зими в українському селі вважалося одне з найбільших церковних свят року свято Покрова — Покров Пресвятої Богородиці і Пріснодіви Марії, в народі його ще називають Третя Пречиста. Цього дня ми з вдячністю і вірою приймаємо заступництво і клопотання за нас перед Богом Пресвятої Діви Марії, згадуємо історичні події далекої Візантійської епохи, з якої походить коріння національного українського свята. Воно було встановлене на честь з’явлення Пресвятої Богородиці в Влахернському храмі Константинополя біля 910 року. Віруючі українці в цей день урочисто ідуть спадщині української духовної культури тема Покрову Богородиці займає окреме важливе місце. Вона знайшла своє відображення в обрядах, звичаях, усній народній творчості, а саме свято символізує зв'язок поколінь, невмирущість героїчних традицій нашого народу. До Покрови всі польові роботи мали бути закінчені, озимина посіяна, земля зорана. На Покрову упродовж всього дня спостерігали за погодою і більшість народних прикмет здійснювались.

       А ще, це свято — покровитель весіль, початок сезону на сватання та весілля, які закінчувались за два тижні до Пилипівського посту

до церкви.

                     Загальновідомою ознакою Покрови є те, що Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду — льодом, а дівчат — шлюбним вінцем. Існувала навіть прикмета: якщо на Покрову снігн - буде багато весіль. Цікаво,що в народі збереглося повір’я, що у Пресвятої Діви є опікун Покров, якого просили: «Батеньку Покров, накрий нашу хату теплом, а господаря - добром»

Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Україні воно набуло ще й козацького змісту та отримало другу назву - Козацька Покрова. З 1999 року свято Покрови в Україні відзначається ще й як День українського козацтва.

       День українського козацтва — це данина всім козакам, які зробили величезний внесок у формування української народності та досягнення Україною своєї незалежності. Саме виникнення козацтва допомогло консолідувати українців в боротьбі проти численних ворогів, які в 15-17 століттях неодноразово намагалися завоювати українські землі.

             Фундаментом всього українського козацтва була Запорізька Січ. Це був політичний центр республіки. Гетьмани Запорізької Січі мали великі урядові повноваження. Вони захищали землі і народ від зовнішнього ворога, вели міжнародні переговори від імені народу, вирішували глобальні питання, що стосувалися загального розвитку держави.

 

З давніх-давен, так повелося…

Сутужно жити довелося…

Й на тернах рідної країни,

Зросло козацтво України.

Як промінь ясний з поміж неба,

В захисниках була потреба,

І тут з’явився він – козак,

Сталевих шабель він мастак.

Він вільним був, із духом сильним,

Був мужнім, хвацьким та кмітливим,

Народ в обіду не давав,

Невпинно ворогів вбивав.

За святу землю, матір, Бога,

Була йому одна дорога.

За покликом людської долі,

Щоб зберегти безцінну волю.

Немало пройдених шляхів,

Лягло й немало ворогів,

Та лиш КОЗАК стоїть й понині,

На нашій славній Україні.

 

У бібліотеці до Дня козацтва створено перегляд літератури "Постатті і події козацької України"

 

 

 

 

Перші кроки до бібліотеки

           Осінь - пора екскурсій до бібліотеки першокласників, нових читачів.            Сьогодні до бібліотеки завітали учні 1- го класу Городківської СЗШ №1 із вчителькою Ратушняк Катериною Василівною.

                Діти ознайомились з бібліотекою, книгами, журналами. Разом з першачками вивчили правила користування книгою.

                 Було проведено аукціон загадок "Казковий герой", в якому учні активно відповідали на загадки. А за  відповіді діткам осінь - чарівниця роздавала листочки.

 

 

Книга - міст у світ знань. Книги читати - усе знати.

На завершення екскурсії дітки розповіли вірші та заспівали пісеньку про школу.

Лялька-мотанка – берегиня роду

              Здавен у кожній родині лялька-мотанка виконувала роль оберегу, була символом мудрості, берегинею роду, символом матері-прародительниці та зв’язку між поколіннями, одна із найдревніших іграшок і сакральних (священних) істот нашого народу, якій тисячі й тисячі років. Скільки існує людство, стільки років цій іграшці, яка повинна була дитину заспокоїти, нагодувати і зберегти. Бо мати, залишаючи дитя, замотувала фрукти чи хліб у шматочок тканини, прив’язувала паличку і давала, як іграшку, тому в основі ляльки — хрест. Людина вигадувала ляльку-мотанку, подібну собі, як забавку для дитини, як оберіг дому. Виготовляючи цей сакральний предмет, жінки вкладали у неї свою енергію, певні думки і побажання. Ляльку-мотанку передавала мати дочці, коли віддавала до іншого роду, а дочка, у свою чергу, своїй дитині. Це ніби ниточка, яка зв’язувала увесь рід.

                       Наші пращури вірили, що лялька є посередником між живими та тими, хто ще народиться. Тому на заміжжя дівчини разом із рушниками і сорочками в скриню до приданого клали ляльки. Робили їх дуже ретельно: одягали в українське народне вбрання як наречену, плели вінок на голову і обов’язково «додавали» нареченого — мусила бути пара. Відразу після одруження тими ляльками бавилися — вважалося, що так швидше народяться діти.
Обличчя у «плодоносних» ляльок немає — невідомо ж, хто прийде на світ.
Берегиням — іншому різновиду — на обличчі намотували хрести. І виготовляли їх на різні потреби: аби людина одужала, аби пішов дощ чи навпаки — припинилася злива, вщух буревій...Останнім часом ми часто чуємо про відродження народної традиції, її збереження та передачу наступним поколінням. У молодіжному середовищі набувають популярності вечорниці, різноманітні майстер-класи з декоративно-ужиткового мистецтва, танцю, пісні. Починають відроджуватися давні містерії, які черпають свої витоки у язичницькому світогляді наших пращурів.
                Одним із таких видів декоративно-ужиткового мистецтва є творення ляльок-мотанок.                  

               Лялька-мотанка – не просто лялька. Наші пращури вважали, що це магічна істота, яка має тісний зв’язок з потойбіччям, тому і виготовлення її було певною містичною дією. Можливо, саме з мотанки пішов вислів, що кожна жінка – відьма, бо тільки майстриня відає, яку думку «намотала» в мотанку, що та лялька буде дарувати і символізувати.

        Іграшки були відомі людству з давніх-давен, але саме ляльці надавали сакрального значення.

Найстаршій мотанці, яка була знайдена під час розкопок стародавніх поселень коптів у Єгипті Особливістю цієї ляльки є спіраль, що покладена в основу обличчя. А першими прототипами іграшок є відкопані на території України в районі с.Мізин на Чернігівщині жіночі фігурки. Вони зроблені з бивня мамонта і мають геометричний орнамент. Людська історія знає ляльки з каменю, глини, дерева, трав, гілочок, ниток, шматочків матерії.

            Усі елементи одягу мотанки є символічними: спідниця уособлює землю; сорочка — три часи: минулий, теперішній і майбутній; головний убір — очіпок, стрічка чи хустка — зв’язок із небом... Українська лялька тим унікальна, що вона — така ж, яка була тисячі років тому! Найдавніші — глиняні — сягають доби Трипілля!

                          Ляльа-Берегиня, яка передається у спадок несе в собі душі мертвих і ще не народжених членів роду, тому саме до неї за порадою звертається героїня казки і недаремно така лялечка не має обличчя. Древні вірили, що в людиноподібну істоту, якою є лялька, через очі і рот може вселитися «чужа» чи «лиха» душа, тому замість рис обличчя зображували хрест, або взагалі личко залишали чистим.

                    Таким видом декоративного мистецтва займається читач бібліотеки Головльова Людмила Миколаївна. Кожна її лялька - неповторна яскрава особистість.                                          

                   У вбранні  ляльок-мотанок Людмила намагається відобразити традиційні елементи одягу нашого українського народу… усі віхи історії національного костюму…

            Кожна лялька-мотанка народжується ніби на одному подиху  і з шаленим, просто бурхливим  натхненням та наснагою, з прагненням творити добро, радість, тепло й красу, дарувати умиротворення й гармонію!

Результат її "роботи" серця, душі. 

 

Вчителько моя, зоре світова.....

Є професія у світі —
Серце віддавати дітям!
Серце вчителя безкрає,
Як би він його не краяв.

Тому гідний вчитель шани.
Так, любові і пошани
За роботу непросту
І за те, що я росту!

Хай же вистачить терпіння
Передати нам уміння.
А за працю вашу діти
Щиро вам дарують квіти!

 

Це свято відзначається ще p радянських часів — з 1965 року. В Україні День вчителя, згідно з Указом Президента від 11 вересня 1994 року, відзначається в першу неділю жовтня.

Цей день покликаний привернути увагу до становища вчителів у суспільстві, їх ролі в освіті та розвитку. Адже вчителя — це не тільки люди, які викладають науки, вчителя — це наставники молодого покоління, які готують їх до дорослого життя. Понад 100 держав у світі відзначають День вчителя.

День вчителя, мабуть, найулюбленіше свято не тільки самих вчителів, а й учнів. Це день квітів, привітань, яскравих стінгазет та святкових концертів, які готують учні.
 

                      Безумовно, професія вчителя дуже важка, зате одна з найпотрібніших. Всіх нас багато в чому сформувала школа, і, в першу чергу, наші педагоги. Важко переоцінити заслуги талановитого вчителя, який відкриває перед дитиною двері у світ знань, впливає на формування його життєвих пріоритетів, закладає основи його майбутнього, а значить, майбутнього цивілізації.

Осіннє небо, вмите журавлями,

Осіннє свято - тихе і святе.

Учителько! Ви - світлий образ мами,

Дитячих доль відлуння золоте.

 

   

 Жовтень щедрий на барви осінні.
День учителя – свято ж яке!
Тож освітянській великий родині
Шле дітвора вітання палке!
Сьогодні усі надзвичайно красиві,
Тож сонечком сяйте, будьте щасливі!
Ці зустрічі з вами цікаві, охочі,
Щоб зорями сяяли вчительські очі,
А учні у школі трудились на славу,
І вище ваш труд цінувала держава

 

 

 

 

 

 

Відкриття стаціонарного відділення лікарні

Поки ми молоді, старість бачиться нам такою далекою і навіть неможливою.
Нам здається, що ми завжди будемо молоді, але… Роки минають швидко і в якусь мить людина починає розуміти, що вона поповнює ряди бабусь та дідусів."

І. О.Решетовська

                        1 жовтня, у День людей похилого віку та День ветерана, за ініціативи голови районної державної адміністрації Лідії Семенюк відбулося урочисте відкриття реконструйованого , повністю оновленого стаціонарного відділення соціальної лікарні с. Городківка .

Захід пройшов тепло й зворушливо, адже у цей день до стаціонарного відділення завітало більше сотні гостей: керівники підприємств, установ, організацій і просто небайдужа до чужої долі громадськість.

              Виступаючи перед людьми, Лідія Семенюк відмітила, що хоча це і не є якоюсь помпезною подією, а звичайне відкриття відділення, яке позначиться на долі багатьох людей, проте вона визначальна, бо саме у малих справах бачиться велике. «Першочергове завдання Президента України - це виконання усіх необхідних соціальних програм, аби українські громадяни відчули, що держава про них піклується, аби підвищився соціальний захист населення, особливо найбільш уразливих верств населення. Хочу запевнити, що всі соціальні служби, спільно з іншими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування району будуть робити все, аби повніше задовільнялись потреби громадян, особливо тих, котрі найбільше цього потребують», - зазначила Лідія Павлівна. Також вона подякувала людям за працю, за все зроблене в житті, за прагнення бути корисним сім’ї, родині, державі. Побажала міцного здоров'я, душевного тепла та оптимізму.

             За десять років існування, персоналом соціального відділення обслужено 372 одиноких громадян та інвалідів. Сьогодні тут перебуває18 одиноких пристарілих людей, що проживають на території району, їм надаються усі види побутових послуг, які здійснюють 8 соціальних працівників.

                 На реконструкцію приміщення залучено біля 1 млн. грн. коштів районного бюджету. Це - встановлення опалювальної системи, заміна віконних блоків та дверей на енергозберігаючі, проведення сучасних внутрішніх робіт, заміна меблів.

Тепер одинокі люди мають прекрасне приміщення із затишними кімнатами, медичними кабінетами та всім необхідним. Тут може перебувати тридцять пристарілих громадян.

                  Звісно свято пройшло із сердечними словами, щирими побажаннями , подарунками та піснями.

                 Вітання присутні отримали і від губернатора Вінницької області, депутата обласної Ради Івана Мовчана.

             Напевно, цей день ще надовго залишиться у серці кожного, хто перебуває у цьому закладі й тих, хто його відвідав.

 

Премудросте земна, бібліотеко!!!!

Криниця знань чи джерело —
До них дорога недалека.
Ця дивина, — як НЛО,
Під назвою БІБЛІОТЕКА!

                         Мабуть кожен знає, що таке бібліотека? Авжеж, в перекладі з грецької - це «сховище книг», та зважаючи на час, в якому ми живемо, до цього терміну можна багато добавити: центр інформаційних послуг з використанням сучасних технологій, клуб творчих, допитливих, талановитих, креативних…  

                     Хочеться вірити, що нема в селі людини, яка б не знала, де вона знаходиться. Та мабуть залишається все менше людей, які хоча б раз не побували у нашій книгозбірні.   Приводять до бібліотеки своїх онуків, бабусі і дідусі. Дуже приємно чути від своїх користувачів признання, що «бібліотека – це їхній другий дім», де можна відпочити, розважитись, показати себе особистістю через творчість, помандрувати інтернет - просторами, поспілкуватись з друзями… Про це, свідчать світлини з бібліотечного життя.

30 вересня – Всеукраїнський день бібліотек, свято загальнонародне, бо через бібліотеки на різних етапах життя проходить все населення країни. Бібліотека – це книжковий храм, джерело ідей і скарбниця думок, що прокладають стежки у майбутнє. Храм збереження часу нашої історії. Символічно, що саме в день Віри, Надії, Любові та їх матері Софії (мудрості) відзначається це свято. А дарують людям вічну мудрість книг бібліотекарі. Працівники книгозбірень в своїй щоденній роботі через книги і проведення масових заходів доносять до кожної людини історію, вчать пам’ятати і шанувати тих, хто творив і творить наше майбутнє. Адже бібліотеки є єдиною надійною і незнищенною пам’яттю людського роду.

                     Сьогодні наша бібліотека – це центр відпочинку і духовності, частими гостями якої є цікаві особистості, люди якими дорожить бібліотека – це наші читачі. Адже, в центрі уваги бібліотекаря завжди був і буде користувач, його запити і інтереси.

                    Книга – бібліотекар – читач – це нерозривний ланцюжок, який пов'язує ці три нероздільні слова. Не може існувати бібліотека без книги, а книга без читача. І ми, бібліотекарі завжди раді хорошим читачам, запрошуюємо всіх охочих читати до бібліотеки, не забувати дорогу до книжкового дому, не минати його поріг.

 

 

До дива знань і мрій, о друзі, йдіть!

Високий дух летітиме далеко…
Аби сказати: «Зупинися, мить!»
Кажу лише: «Живи, бібліотеко!»