Лялька-мотанка – берегиня роду

              Здавен у кожній родині лялька-мотанка виконувала роль оберегу, була символом мудрості, берегинею роду, символом матері-прародительниці та зв’язку між поколіннями, одна із найдревніших іграшок і сакральних (священних) істот нашого народу, якій тисячі й тисячі років. Скільки існує людство, стільки років цій іграшці, яка повинна була дитину заспокоїти, нагодувати і зберегти. Бо мати, залишаючи дитя, замотувала фрукти чи хліб у шматочок тканини, прив’язувала паличку і давала, як іграшку, тому в основі ляльки — хрест. Людина вигадувала ляльку-мотанку, подібну собі, як забавку для дитини, як оберіг дому. Виготовляючи цей сакральний предмет, жінки вкладали у неї свою енергію, певні думки і побажання. Ляльку-мотанку передавала мати дочці, коли віддавала до іншого роду, а дочка, у свою чергу, своїй дитині. Це ніби ниточка, яка зв’язувала увесь рід.

                       Наші пращури вірили, що лялька є посередником між живими та тими, хто ще народиться. Тому на заміжжя дівчини разом із рушниками і сорочками в скриню до приданого клали ляльки. Робили їх дуже ретельно: одягали в українське народне вбрання як наречену, плели вінок на голову і обов’язково «додавали» нареченого — мусила бути пара. Відразу після одруження тими ляльками бавилися — вважалося, що так швидше народяться діти.
Обличчя у «плодоносних» ляльок немає — невідомо ж, хто прийде на світ.
Берегиням — іншому різновиду — на обличчі намотували хрести. І виготовляли їх на різні потреби: аби людина одужала, аби пішов дощ чи навпаки — припинилася злива, вщух буревій...Останнім часом ми часто чуємо про відродження народної традиції, її збереження та передачу наступним поколінням. У молодіжному середовищі набувають популярності вечорниці, різноманітні майстер-класи з декоративно-ужиткового мистецтва, танцю, пісні. Починають відроджуватися давні містерії, які черпають свої витоки у язичницькому світогляді наших пращурів.
                Одним із таких видів декоративно-ужиткового мистецтва є творення ляльок-мотанок.                  

               Лялька-мотанка – не просто лялька. Наші пращури вважали, що це магічна істота, яка має тісний зв’язок з потойбіччям, тому і виготовлення її було певною містичною дією. Можливо, саме з мотанки пішов вислів, що кожна жінка – відьма, бо тільки майстриня відає, яку думку «намотала» в мотанку, що та лялька буде дарувати і символізувати.

        Іграшки були відомі людству з давніх-давен, але саме ляльці надавали сакрального значення.

Найстаршій мотанці, яка була знайдена під час розкопок стародавніх поселень коптів у Єгипті Особливістю цієї ляльки є спіраль, що покладена в основу обличчя. А першими прототипами іграшок є відкопані на території України в районі с.Мізин на Чернігівщині жіночі фігурки. Вони зроблені з бивня мамонта і мають геометричний орнамент. Людська історія знає ляльки з каменю, глини, дерева, трав, гілочок, ниток, шматочків матерії.

            Усі елементи одягу мотанки є символічними: спідниця уособлює землю; сорочка — три часи: минулий, теперішній і майбутній; головний убір — очіпок, стрічка чи хустка — зв’язок із небом... Українська лялька тим унікальна, що вона — така ж, яка була тисячі років тому! Найдавніші — глиняні — сягають доби Трипілля!

                          Ляльа-Берегиня, яка передається у спадок несе в собі душі мертвих і ще не народжених членів роду, тому саме до неї за порадою звертається героїня казки і недаремно така лялечка не має обличчя. Древні вірили, що в людиноподібну істоту, якою є лялька, через очі і рот може вселитися «чужа» чи «лиха» душа, тому замість рис обличчя зображували хрест, або взагалі личко залишали чистим.

                    Таким видом декоративного мистецтва займається читач бібліотеки Головльова Людмила Миколаївна. Кожна її лялька - неповторна яскрава особистість.                                          

                   У вбранні  ляльок-мотанок Людмила намагається відобразити традиційні елементи одягу нашого українського народу… усі віхи історії національного костюму…

            Кожна лялька-мотанка народжується ніби на одному подиху  і з шаленим, просто бурхливим  натхненням та наснагою, з прагненням творити добро, радість, тепло й красу, дарувати умиротворення й гармонію!

Результат її "роботи" серця, душі.